(«Репортер»- громадсько- політичний тижневик, 15 січня 2002р.)
Відсвяткували ми 10 років не¬залежності України. Від¬гриміли салюти на Хрещатику. Відбили крок могутні ряди Укра¬їнського війська. Народ у свято перехилив келихи. Будьмо!.. І так легко стало на душі.
Відголоски столичного святку¬вання пролетіли і Тернопіллям. "Слава Україні!" - вигукнули ге¬рої. "Слава нам" - подумав батько-мер та його почет, стоя¬чи на східцях драматичного теат¬ру імені Т Г Шевченка. Все було, як у добрі радянські часи . По¬чет, приймаючи парад, підбивав підсумки свого правління: військо служить нам, міліція слухає нас, народ нічого не розуміє, дружні партії голосують за нас, прива¬тизація - під надійним контро¬лем, нафта ллється рікою. До наступних виборів усе готово.
"О, Боже! Хто забив у чоло цвяха? Хто посіяв смуту в наших рядах?" - ревів кучерявий буре¬вій на таємній нараді в магістра¬ті. "У письменних забрати пера, балакучим закрити писки, папір в місто не завозити, ненаші дру¬карні, радіо, телебачення закри¬ти. Службовим сукам винюхати всі компромати, паролі, адреси, явки. І щоб більше ніколи, чуєте, ніколи мої вуха не чули слово "Репортер!"
- Доброго дня, пане мер. Це я, ваш Іван Стукало. Сьогодні нас у четвертому номері газети "Репортер" християнські демок¬рати спустили в унітаз історії. Моя вам порада: необхідно нацькувати наших місцевих комуняк на того Гутора і затягати йо¬го по судах, щоб там і вмер.
Сказано - зроблено. І що ви думаєте, шановні тернополяни, відшукали якогось комуністика, який подав до суду позовну зая¬ву про захист честі та гідності. Дали зелену вулицю на цю підлу справу і у фракції комуністів у Верховній Раді. Розхвилювались комуністи у парламенті, пережи¬вають за свого брата молодшо¬го: Гутор хоче забрати залишки нашої честі комуністичної.
Навіщо так брати собі до го¬лови тих 300 $, адже біля них не було підпису Василика? Можливо, і для обміну досвідом на мо¬ре не їздив, і прапор на Говерлі не піднімав? А якщо так, то и не харчувався там, не спав, і авто¬бус туди-сюди не возив...Та не така вже дурна влада, щоб ві¬домість заводити. Лазаренко теж державу не по відомостях роз¬крадав. Але Василик - не депу¬тат Верховної Ради і не знає він, що комуністи за лобіювання певного закону десятки тисяч умовних одиниць бажають, а прогресивніші за перехід в іншу фракцію кілька тонн "капусти" заробляють. Дурні були ті кому¬ністи, що Сиваш переходили, непритомніли від голоду в Крем¬лі. Не той тепер Миргород, не ті тепер комуністи. По Тернополю в костюмах від Кристіан Діор хо¬дять, броньовики на мерси помі¬няли, бензозаправочки повідкри¬вали (боротьба з бідністю). Ціка¬во, який вплив має товариш Ва¬силик на бензобізнес у Тернопо¬лі?
Так, у солодких снах і надіях ви хочете знову організувати нам суди, коли трійки деградованих комуно- більшовиків відстрі¬лювали мільйони цвіту нації і бу¬ли в сатанинському екстазі, коли творили голодомори. З 1948 по 1952 роки із Західної України виселили 203622 осіб. У 1947 році 25 тисяч дітей оунівців вис¬лали в Росію. Цей колишній дос¬від судити ви, комуністи , прагне¬те використовувати сьогодні.
Розгромила молодь з органі¬зації Самостійна Україна ваше комуністичне лігво у Києві - ви посадили. Намилили хлопці з громадської організації Тризуб імені Степана Бандери ваші більшовицькі пики - ви посадили. Безумовно, мати свого Потебенька в партійних списках - це велике досягнення. Але ми вам, новітнім більшовикам, скажемо: "Досить! . Українська нація буде судити вас, комуно - фашисти, за нищення української мови, за зруйновану економіку, за людей, які поневіряються по європейсь¬ких борделях у пошуках заробіт¬ку."
Дивно, товаришу Василик, чо¬му ви чотири роки тихенько сиділи з депутатським мандатом міської ради і ні разу не заступи¬лись за честь та гідність тернополян, коли влада дає мізерну за¬робітну плату, й ту затримує, чи коли хворій людині нема за що купити ліки, пенсіонеру нерідко важко прожити на свою пенсію. Де ваш голос? Та що ви можете відповісти? За вашої мовчазної згоди щодо дій мерії чиновники вибудували надзвичайно "круту" візитку Тернополя - мережа ав¬тозаправок та повії-студентки, які заробляють біля них на хліб.
Пам'ятають старожили 1939 рік, коли прибули перші комуніс¬ти в Тернопіль. Від господаря до господаря передавали: "Голота комуністична йде. Ховайте все." Тоді під "мудрим" керівництвом КПРС проводили експропріацію експропріаторів. Тепер під муд-рим керівництвом мера і гаслом приватизації проводиться "прихватизація". Колись це робили їх¬ні діди та батьки, тепер - вони та їхні діти. Що змінилось для тернополян?
У недалекому минулому коли¬шньому політв'язню , члену ОУН пану Зеновію Красівському гене¬рал КДБ сказав : "Ми колись по¬будуємо самостійну Україну, але не вашу, а нашу". Так, безумов¬но, важко на перший погляд розгледіти зло, що набирає різ¬них форм: розмахує національ¬ними знаменами, цілує Папі ру¬ки... Та коли уважно простежити, то з-під м'якенького , нововирощеного демократичного пушка визирають більшовицькі пазурі. Я згідний з тим, як писав Яр Славу¬тич
Бо це ж ваші в епоху не одну
Рубали й сікли чесний люд як дрова
І недозрілих націй недомова
З розпуки мерла в пору
весняну
Так, потрібна велика жертва, щоб український люд пробудив¬ся з невільничого сну духу.
Чи пробудились ми сьогодні і чи є жертовними наші проводирі?