Середа, 2018-12-19, 3:55 PM
Михайло Гутор
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню
Форма входу
Категорії розділу
Публікації [14]
Публіцистичні статті [11]
Християнсько-демократична партія України - політична та організаційна діяльність
Наукові статті [9]
Християнсько-демократична партія України - політична та організаційна діяльність
Інтерв'ю [6]
Християнсько-демократична партія України - політична та організаційна діяльність
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Публіцистичні статті

Що таке економічний союз

("За віру і волю”- газета Тернопільської крайової організації ХДПУ, число 9 листопад-грудень 1993р.)

Останнім часом на сторінках преси певної спрямованості з'явилося безліч публікацій на тему всіляких благ, які нібито обіцяє Україні підписання "еко¬номічного" союзу. Автори цих публікацій, розраховуючи на давню схильність пе¬ресічного громадянина України до миру, злагоди і співпраці, тим більше, що в свідомості людей слово "союз" завжди мало позитивне забарвлення. Бо ж на рівні буденного сприйняття "союз" тлу-мачуть як щось цілком добровільне, взаємовигідне, рівноправне, а як він цього не передбачає, то це вже треба називати не "союзом", а якось по-іншому. А якщо взяти до уваги ще й те, що переважна більшість наших співгромадян умов цього "союзу" і в вічі не бачили, не кажучи вже про аналіз і дослідження, то в деяких верствах, т.зв. "широких мас", він проходив на "ура".
Тут хотілося б тільки зазначити, що неуважне ставлення до договорів, та до того, що за ними криється — то наша історична хвороба, починаючи з Пере¬яслава. Тому, в таких питаннях замість гасла "Давай-давай!" краще схилитися до заклику: "Давай поміркуємо!", маючи також на увазі, що в подібних докумен¬тах крім загальних положень є і такі собі конкретні дещиці, що можуть зве¬сти чудові загальники нанівець.
Отже, почитаємо пропозиції фунда¬торів Союзу №-3 /перший після Пере¬яслава, другий — після 1922 р, третій — зараз/. Вже від початку складається враження, що економіка цікавить ав¬торів договору менш за все. Головне. створити надструктури, які б з одного центру керували фінансами, бюджетом, кредитною політикою. Та це все вже було і наслідки як економічні, так і політичні — відомі. Це означає, що еко¬номікою знову будуть керувати з-за меж України з відповідними еко¬номічними результатами Але без еко¬номічної незалежності немає незалеж¬ності політичної, а значить, підписуючи подібну угоду, Україна перетворює свою державність на фікцію, бо перестає бу¬ти господарем у власній хаті і резуль¬тати господарської діяльності вже бу¬дуть залежати не від неї. Диктат політики над економікою цілком оче¬видний — не оздоровлення економіки, не спільна користь, не взаємовигідна торгівля приваблює творців договору, а, старе як світ, питання про владу — хто ким буде володіти, хто кому буде нав'язувати свою волю і диктувати умови — поки що економічними засобами.
Приклад? Та-от він — в тексті угоди є заклик до цілком вільного пересуван¬ня всіх товарів між країнами, що беруть участь в. цьому "союзі", за винятком пи¬ше /!/: нафти, газу, деревини. Таке об¬меження було прийнято в протоколах, що конкретизують угоду, під тиском, зрозуміло, не України, і не Білорусі. На¬вряд чи треба нагадувати, чого вартий союз для України без вирішення про¬блеми енергоносіїв та з збереженням монополії і диктату в міжнародній торгівлі.
А як сприймати вимогу, що члени цього економічного союзу не мають права вступати в інші економічні об'єднання, а, значить, прирікаються на економічну самоізоляцію навіть від най¬ближчих для України сусідів — Балто-Чорноморського регіону — Естонії, Литви, Латвії. Польщі, Словаччини, Чехії. Румунії, Угорщини, Туреччини, не кажу¬чи вже про Німеччину, Австрію, Францію, Італію, де можна розрахову¬вати на залучення до нових технологій?
А запропонована політична і військова інтеграція, яка орієнтується не на європейський шлях інтеграції, що призвів до утворення і розквіту Європейського співтовариства, а на, до болю знайомий, шлях, що розпочався в ІУ22 році і відомо куди завів Україну, і не лише її? То чи варто двічі наступати на граблі?
Ніхто не проти взаємовигідної інтеграції, але на яких засадах?! На азіатсько-імперських чи європейсько-рівноправних? Порівняйте Радянський Союз, що ганебно сконав, бо з нього втікали за щонайменшої нагоди, і куди й сьогодні намагаються тягти за комір, то перекриваючи нафтові крани, то озб¬роюючи абхазькі і придністровські заго¬ни. Порівняйте його з Європейським співтовариством, звідки нікого не виже¬неш, хоча вийти можна у будь-який момент без всяких погроз і тиску з боку інших, куди стоїть довжелезна черга бажаючих вступити, та й не всіх прий¬мають, навіть багаторічного і випробу¬ваного члена НАТО Туреччину, бо не все гаразд з правами людини і національних меншин. Всі члени
Європейської спільноти зберігають свій суверенітет, незалежність, власну міжнародну політику, свої збройні сили, національну валюту і право в будь-який момент сказати "ні" колективним рішенням, як це зробила маленька Данія, і це "ні" поважається такими гігантами як Німеччина, Франція, Велика Британія. Згадайте Варшавський до¬говір: ніколи жодна союзна держава /Польща, Угорщина і т.д./ не мала там впливу і не була представлена на най¬вищому рівні військового командування — всі посади займали виключно ра¬дянські генерали, а в НАТО — коман¬дуючими об'єднаними сипами були не пише американці, але й англійські, німецькі, італійські генерали. ЄЕС вчить своїх членів співіснувати і співпрацювати на засадах рівноправ'я і паритетності, створивши об'єднання, де зважають навіть на інтереси карлика Люксембурга.
Але європейці з їх рівнем культури, толерантності, терпимості йшли до та¬кого об'єднання понад 40 років, не поспішаючи і не підганяючи інших, крок у крок, від одного відпрацьованого ме¬ханізму співробітництва до наступного. А тут женуть як на пожежу, щоб не . встигли схаменутися, швидше, швидше, якомога швидше.
То на яких засадах, з ким і з якою перспективою інтегруватися? Із спільнотою, яка пропонує Україні аж 20% голосів, а Білорусі 10% під час прийняття спільних рішень, собі залишаючи 70%, надаючи в такий спосіб право слов'янським сестрам бути вічними опозиціонерами без жодного впливу на кінцевий результат? Чи брати курс на рівноправне, правове, прийнятне для нас інтегрування з Європою, східною, але невід'ємною частиною якої ми є? Часто кажуть, що кому ми там потрібні з нашим жалюгідним техно¬логічним рівнем, але робити ставку на інтеграцію з тими, хто не вище від нас, то є найкращий спосіб увічнити власну відсталість, увічнити її надовго, якщо не назавжди.
Другий приклад. В договорі проголо¬шується скасування всіх митниць, безмитний провоз товарів. Нібито добрі? Ще б пак! До нас прийдуть російські товари. Дорогі. Але дешевші від ук¬раїнських, бо як визнають українські червоні директори — собівартість ук-раїнської продукції - вища за російську. От добре буде, от весело — понакупляємо того російського ширпот¬ребу на все життя. Але, щоб купити — треба мати гроші. Гроші треба зароби¬ти. Де? Та на тих же українських підприємствах, товари з яких ми з вами купувати не будемо через їхню не кон¬курентоспроможність з російськими. А як свої товари ми з вами купувати не будемо, то, значить, не матимуть прибутку і українські підприємства /бо ж економіка, принаймні, в Росії, вже рин¬кова, тобто виживає найсильніший/, а це називається банкрутство. А що буває за банкрутства? Правильно. Масове звільнення робітників і службовців, ма¬сове безробіття. Але то нічого, головне геть всі митниці! Геть всі кордони між братами! Геть всі обмеження вільної торгівлі /крім, звичайно, цілком "спра¬ведливого" обмеження з боку Росії торгівлі нафтою, газом м деревиною/!
Деякі люди ще не зрозуміли, що ми маємо справу не з Радянським Союзом, не з РСФСР, а з новою буржуазно-ринковою Росією, яка не тільки бла¬годійністю, а навіть узгодженням інтересів з найближчими сусідами зай¬матися не буде, дбаючи лише про свої власні інтереси. І це нормально. Як нормально для України — дбати про свої. Хоча ми дуже погано вміємо про них дбати. Але життя навчить.
Через те не слід чекати від еко¬номічного союзу "манни небесної" і нафтової зливи, оздоровлення економіки і покращення повсякденного життя. Бо доля промисловості і сільського госпо¬дарства кожної країни вирішується не за кордоном, а в її власних межах, і жоден союз ще не виправив ситуацію в середині країни, що страждала госпо¬дарським безладдям. Так, потрібно підтримувати будь-які кроки спрямовані на розширення ринків України, на ко¬рисну співпрацю, але не те, що, висту¬паючи під виглядом економіки, підкидає нам політику, політику стару, збанкрутілу і безперспективну.
Михайло ГУТОР, Ігор ЛОСЄВ .

Категорія: Публіцистичні статті | Додав: Admin (2010-05-14) | Автор: Михайло Гутор
Переглядів: 2142 | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Партнери
Copyright Михайло Гутор © 2018