("Нова Тернопільська газета”, 6 березня 2002 року) Прийшла пора великого заробітку для студентів, безробітних, продавців мила і рушників, і свято для виборців, партій і блоків. Як на подіумі конкурсів краси, виставляються кращі із кращих кандидатів у депутати на різні рівні влади. Як розібратися пересічному виборцю на такому різнобарвному ринку претендентів? Для нашого Західного регіону України це завдання трохи простіше ніж, скажімо, у Донецьку ,чи у Криму. З комуністами - все зрозуміло. Це відвічні та постійні наші вороги. Хоча ми, по відношенню до них ,трохи несправедливі. Адже ,більших , як вони, внутрішніх ворогів у Радянському Союзі не було. Це вони його розікрали, пропили і просиділи зі своїми секретарками у саунах. А тепер, в пориві старечого маразму, волають про "последний и решительный бой”. З блоком "За єдину Україну”- ясно, як у білий день. Скажімо, кому з нас не хочеться добре жити, а, тим більше, тим людям, що при владі? Це цілком природне явище. Створила влада свій блок і бореться за те, щоб знову залишитись під сонцем. Хочете ? Голосуйте. З СДПУ(о) та "Яблуком” також все зрозуміло. Ними, як кажуть наші патріоти, опікуються євреї. Подивимось на блок "Наша Україна” , там , де наші патріоти : Сандлер, Гурвіц, Червоненко, Устенко, які мають кровне пряме відношення до друзів з СДПУ(о) та "Яблука”. Можна зробити висновок: не зазнавайтесь великі і малі лідери блоків і партій. Без мудрості і фінансів вибраного Богом народу ви не зіграєте політичної гри і не проведете виборів. То ж, за який блок чи партію нам голосувати? Це кожен повинен вирішувати сам. За десять років незалежності України була можливість навчитися розуміти, що таке політика та демократія. Для сьогоднішнього дня надзвичайно актуальні слова Т.Шевченка: " Якби ми вчились так як треба, то й мудрість би була своя ”. Попри важливість виборів до Верховної ради України, ще більш важливими є вибори міських голів обласних центрів. Адже, питання соціальної та економічної кризи в Україні напряму пов’язані з використанням виробничого потенціалу у цих містах. Кажуть , президент особисто переглядав списки потенційних кандидатів на посади голів міст і робив помітки: біля одного прізвища ставив хрестик, біля іншого - "галочку”. Що поробиш, велика політика. Цікаво, які помітки зроблять тернополяни 31 березня у бюлетені кандидатів на посаду міста Тернополя. Погляньмо, що відбувається у Тернополі. В першу чергу необхідно усвідомити і дати відповідь на питання: чому політичні партії , які висунули кандидатуру секретаря міської ради Богдана Левківа, а саме ПРП, КУН, УНР, НРУ, Ліберальна партія , на посаду голови м.Тернополя , не зуміли за десять років незалежності України виховати зі своїх рядів достойного кандидата? Молодого, освіченого, патріота і щоб не був пов’язаний зі старою комуністичною номенклатурою і членством в КПРС. Але таке завдання не стояло у цих політичних організаціях. Вони вже давно під негласним контролем владної номенклатури, яка завжди використовує ці політичні партії у виборних компаніях як сателітів і через них формує думку виборців, впливаючи на патріотичні почуття. Якщо проаналізувати , які помилки допускав, наприклад, КУН, то однозначно можна висловити їм недовіру як політичній структурі, яка має дуже низький рівень політичної освіти і не здатна до аналізу ситуації в Україні та у нашому регіоні. У свій час КУН підтримав на президентських виборах генерала КДБ Євгена Марчука. З позиції моральності і поваги до мільйонів українських патріотів , що були знищені в катівнях НКВД , концтаборах, КУН в даному випадку виступив як зрадник , що вистрілив у спину членам ОУН сорокових років. У 1999 році я у своїй статті " Вибір України : європейська спільнота, чи попихачі з компартійних саун” писав, що таким вчинком КУН забив останнього цвяха у домовину українського націоналізму. Де націоналістичний чин і позиція Є.Марчука сьогодні? Він використав національну ідею і КУН у своїх брудних політичних іграх. За такі дії керівництво КУНу необхідно було переобрати , а Марчуку, за черговий кадебістський моральний терор , винести націоналістичний вирок, як це робила ОУН (р) в часи боротьби. У 1998 році КУН підтримує Василя Когута на посаду міського голови м. Тернополя. Виграє Кучеренко, а Когут іде працювати в команду Кучеренка. З точки зору політичної опозиції – це є повний абсурд. Де зараз воля і дія Василя Когута по відношенню до Кучеренка і його оточення. Пропав В.Когут у коридорах міської влади як політик. Сьогодні він вже є безпартійним. Так пропали Б.Бойко, І.Бойчук, і т.д.
Багато помилок допустив і РУХ. Цілий ряд депутатів Верховної ради України і місцевих органів самоврядування , що були висунуті і підтримані РУХом, зганьбили ідею демократії , або різко змінили свої політичні погляди. Виборці вірили тим кандидатам і одноголосно за них голосували. Лише сьогодні , з плином часу ,ми усвідомили і зрозуміли що ця категорія депутатів використала національну ідею і довіру виборців лише для реалізації своїх особистих прагматичних та кар’єристичних бажань. Чи не складається в теперішній час така ж ситуація? Прикрившись назвою блоку В.Ющенка "Наша Україна” стара і новітня номенклатура заполонила виборчі округи. Якщо проаналізувати ці особистості з позиції патріотизму, то вони надто виглядають блідо. Коли від таких людей забрати могутню постать В.Ющенка , то всі вони становлять абсолютний нуль. Чи зможе В.Ющенко з Сандлером,Червоненком, Гурвіцом , Удовенком, Устенком , Левковим, Джоджиком побудувати Нашу Україну? Важкий хрест ніс В.Чорновіл , розуміючи , скільки підлих людей його оточують. Вони його зрадили і вбили. Я не хочу бути злим пророком і сподіваюсь, що доля Ющенка буде світлішою, незважаючи на його кон’юнктурне оточення. Погляньмо на дві кандидатури , що пролізли в блок "Наша Україна”: Богдан Левків – колишній член КПРС, тепер безпартійний, кандидат на посаду міського голови і Олександр Устенко – колишній член КПРС, тепер безпартійний, кандидат у депутати Верховної ради України. Політична кар’єра Богдана Левківа, як члена КПРС, завершилась з розвалом Радянського Союзу. Чи вийшов він із КПРС - невідомо. Офіційної публічної заяви не було. Взагалі непомітною була його "активність” на початку 90-х, в час національно-визвольного руху. Але, раптом, зактивізувався , коли Мариновський висунувся кандидатом на мера міста у 1998 році і працював у його команді, пояснюючи, що колишній комсомольський лідер і "бізнесмен” спасе Тернопіль. Чи здатна така людина, як Мариновський, який немає національних позицій, зробити добро для українців.У свій час він морочив українській молоді голову комуністичними ідеями. Потім, стаючи бізнесменом і членом Ліберальної партії , за комсомольські гроші будує дикий капіталізм, а зараз ,тримаючи ніс по вітру, вступив у члени СДПУ(о) і очолює міську організацію СДПУ(о). Дивним також виглядає мовчазність Богдана Левківа протягом чотирьох років на посаді секретаря міської ради. Бачив усі недоліки у роботі міської ради, а заговорив про них лише зараз. Є два пояснення: або боявся Кучеренка, або є його великим другом. Ми більше не можемо собі дозволити бути політичними телепнями і не помічати, що свідомістю виборця маніпулює стара комуністична номенклатура. Достатньо лише глянути, як підло вони поступають зі своїми членами блоку "Наша Україна” , подавши нищівну статтю у джоджиковій газеті "Наша Україна” про голову обласної організації ПРП Ірину Рекуш , помістивши недоречне фото до даного тексту. Безумовно, такі люди, як Устенко, Левків, Джоджик, як одна команда, здатні і на більше. Сьогодні Б.Левківу відведена роль троянського коня в середовищі національної демократії, який повинен забрати голоси національно свідомих громадян і тим самим провести Кучеренка до влади (адже, у Кучеренка є сталий електорат), а потім , на повному скаку знову скочити на роботу до Кучеренка. Колись так використав у політичній грі Я.Джоджик Ростислава Крамара, що спричинило до розподілу голосів виборців між ним і С. Жижком по Чортківському виборчому округу. І ,у результаті, перемогу отримав Р. Шиллєр. А вислід такої політичної гри слідуючий: два великих "патріоти ” України ,Шиллєр і Кучеренко , представляли Тернопільщину на аудієнції у Папи Римського. У свій час, під дією ейфорії ми, як месію , приймали на Тернопіллі Л.Кравчука і за допомогою РУХу зробили його депутатом Верховної ради, і найбільше віддали за нього голосів на президентських виборах у 1994 році. І яка була його подяка тернополянам?! Його вислів пояснює ставлення до нас : "Ви хоч раком ставайте, але коли я захочу, ви все одно мене знову оберете” – школа колишнього секретаря ЦК КПУ чогось вартує. Розкриймо очі і проаналізуймо кожного кандидата у депутати до Верховної ради, чи місцевих органів самоврядування, не дивлячись , яким блоком чи партією він прикривається. Лише такий підхід дасть нам можливість побачити , чи "голий король”. Не даймося, щоб вони черговий раз поставили нас у політичну позу "раком”.
