З нагоди проведення Тернопільської міської конференції Християнсько-Демократичної партії України, на якій головою Тернопільської міської організації ХДПУ було обрано Юрія Олійника до нашого міста з Києва прибув заступник голови ХДПУ, наш земляк Михайло Гутор. Аби дізнатися думку провідного громадського діяча та науковця стосовно соціально-політичної ситуації в нашій державі та ознайомитися з позиціями християнських демократів відносно політичних процесів в Україні ми поспілкувалися з паном Михайло особисто.
Кожний національно-визвольний рух в своїй основі мав за кінцеву мету здобути для свого народу гідний людині спосіб життя. Визвольна боротьба українського народу впродовж ХХ століття – визвольні змагання ОУН-УПА, проголошення незалежності України в 1991 році також це передбачали. У демократичному суспільстві народ делегує свої права політичній еліті, яка б і створила це гідне життя людині, як творінню Бога.
Останнім часом на сторінках преси певної спрямованості з'явилося безліч публікацій на тему всіляких благ, які нібито обіцяє Україні підписання "еко¬номічного" союзу. Автори цих публікацій, розраховуючи на давню схильність пе¬ресічного громадянина України до миру, злагоди і співпраці, тим більше, що в свідомості людей слово "союз" завжди мало позитивне забарвлення. Бо ж на рівні буденного сприйняття "союз" тлу-мачуть як щось цілком добровільне, взаємовигідне, рівноправне, а як він цього не передбачає, то це вже треба називати не "союзом", а якось по-іншому. А якщо взяти до уваги ще й те, що переважна більшість наших співгромадян умов цього "союзу" і в вічі не бачили, не кажучи вже про аналіз і дослідження, то в деяких верствах, т.зв. "широких мас", він проходив на "ура". Тут хотілося б тільки зазначити, що неуважне ставлення до договорів, та до того, що за ними криється — то наша історична хвороба, починаючи з Пере¬яслава. Тому, в таких питаннях замість гасла "Давай-давай!" краще схилитися до заклику: "Давай поміркуємо!", маючи також на увазі, що в подібних докумен¬тах крім загальних положень є і такі собі конкретні дещиці, що можуть зве¬сти чудові загальники нанівець.
Початок 90-х років. Нестримний злет духовного і національного від¬родження. Нескінченні політичні акції, мітинги, страйки, людський «живий» ланцюг Злуки, що поєднав Західну Україну і Східну. Практично кожен українець у той час жив вірою і на-дією, що у скорому часі українська незалежна держава, про яку так дов¬го мріяли і за яку було покладено на вівтар жертовності мільйони патріотів, стане для нас рідною матір'ю. Чому ми цього не відчуваємо на одинадця¬тому році незалежності України?
Відсвяткували ми 10 років не¬залежності України. Від¬гриміли салюти на Хрещатику. Відбили крок могутні ряди Укра¬їнського війська. Народ у свято перехилив келихи. Будьмо!.. І так легко стало на душі. Відголоски столичного святку¬вання пролетіли і Тернопіллям. "Слава Україні!" - вигукнули ге¬рої. "Слава нам" - подумав батько-мер та його почет, стоя¬чи на східцях драматичного теат¬ру імені Т Г Шевченка. Все було, як у добрі радянські часи . По¬чет, приймаючи парад, підбивав підсумки свого правління: військо служить нам, міліція слухає нас, народ нічого не розуміє, дружні партії голосують за нас, прива¬тизація - під надійним контро¬лем, нафта ллється рікою. До наступних виборів усе готово
Сім сторіч українці стриміли до державності і незалежності. У зма¬ганнях за волю мільйони людей віддали своє життя. А сподіваної свободи усе не було. «Скільки ж тої крові потрібно ще пролити, скільки мільйонів мусить іще заги¬нути, аби Вкраїна стала вільною?» — сушив собі мізки не один про¬відник української нації. Та історія розпорядилася інакше. Сучасне покоління стало свідком нечуваного дива — без жодної краплі крові, без жодного пострілу наша країна здобула незалежність.
14 кандидатів у президенти зареєстровано Центральною виборчою комісією України. Як розібратися пересічному виборцеві у цьому довгому переліку імен, кому віддати свій голос 31 жовтня? Християнсько-демократична партія України свій вибір зробила. Думка, якої дійшла партія, —результат серйозної аналітичної роботи політологів та економістів.
("Свобода”- газета Тернопільської обласної ради і обласної державної адміністрації, 1997р.) Багато років формувався і методом селекції відбирався сьогоднішній номенклатурний апарат влади. Це не так давно вони, владоможці, будували світле комуністичне майбутнє, а зараз, поздававши квитки членів КПРС в архіви, дружно записались у національно-демократичні сили. Ці, роками перевірені кадри, сьогодні стоять в авангарді ринкових реформ „прихватизації”. Закон самозбереження настільки вівся в їхню свідомість, що абсолютно знищив принципи моральності, не кажучи вже про національне почуття і розуміння державності.
Ситуація в країні дає найширші можливості для випробування в жанрі політичної апокаліптики. Повний параліч влади: Верховна Рада, що не піддається уяві, непередбачений Президент, трагікомічний Кабінет Міністрів. Держава розкрадається на очах — нагло, цинічно, з викликом. Маси людей, що терплять від бідності, несправедливості, демонстративного егоїзму компартійної еліти (яку зараз наказано вважати демократичною і навіть патріотичною) все більше захоплюють настрої відчаю і ненависті. Вищі посадові особи і органи влади не цураються відкритої брехні на очах всього чесного народу. Пообіцяли гірнякам Донбасу референдум, ті повірили (наївно розраховуючи на елементарну порядність влади) і виявились обманутими. Як жити народові з владою, якій неможливо вірити? і чи можна цей балаган називати високим словом — демократія, що, ще раз нагадаємо, в перекладі з грецької означає «влада народу»? Невже у нас такий бездарний, злодійкуватий, безсовісний і продажний народ? і невже це народ за два роки самостійного розвитку довів потенційно і реально багату країну до зубожіння?
