Ігнорування страшних уроків історії – недалекоглядно та небезпечно
До 1944 року слова "геноцид" не існувало. Це спеціальний термін, що позначає злочинні дії, що здійснюються стосовно будь-якої групи людей з метою її знищення.
1944 року польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін (1900-1959) дав визначення нацистській політиці систематичного знищення європейських євреїв. Він запропонував термін "геноцид", поєднавши грецьке слово genos, що означає "рід, плем'я", з латинським caedo – "вбиваю". Пропонуючи цей термін, Лемкін мав на увазі "координований план різних дій, спрямованих на знищення життєво важливих засад існування національних груп та самих цих груп як таких". Через рік Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі (Німеччина) звинуватив нацистських лідерів у "злочинах проти людяності". Слово "геноцид" було включено до обвинувального акту, але як описовий, а не правовий термін.
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий,
і трамбували їх у тім яру, кати…
топтали їх тіла… Ридали хмари: «доки?»…
Схиляли злякані голівоньки цвіти…
Володимир Сосюра
Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години, пацієнтів психіатричної лікарні та інших.
Трагічною подією в історії Бабиного Яру стали масові акції по знищенню єврейського населення міста Києва 29-30 вересня 1941 р. Із середини жовтня 1941 р. до кінця вересня 1943 р. Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів, які проводились окупаційною владою.
28 вересня 1941 р. на вулицях міста з’явилось повідомлення, надруковане трьома мовами, відповідно до якого «Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратись в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовища)…».
Маршрут, яким вели людей на розстріл, описаний багатьма свідками і є загальновідомим: він пролягав безпосередньо до Бабиного Яру трасами сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької, які під час окупації називалися Дорогожицькою і Лагерною.
Багато років у Бабиному Яру не було жодного пам'ятного знака, який би нагадував про події 1941 – 1943 років.
Протягом перших років по війні історію вбивств у Бабиному Яру, як і Голокост, вилучали з усіх сфер радянської дійсності. Приміром, навіть видання книжок на ці теми було ускладненим. Йдеться про збірник «Чорна книга», який підготували в 1944- 1946 рр. Ілля Еренбург та Василь Гроссман. Варто додати, що над збірником спогадів і документів працювали не лише Еренбург і Гроссман, а й безліч інших письменників та діячів як єврейського, так і неєврейського походження: В. Лідін, М. Алігер, В. Іванов, Р. Фраєрман та інші.1
Він мав складатися зі свідчень та матеріалів про вбивства єврейського населення під час окупації, які упорядники зібрали протягом самої війни та одразу після її закінчення. Найцікавішим є те, що збірник був надрукований, але у 1948 р. наклад було знищено
Українські Праведники: історії тих хто рятував і тих хто вижив
«У ті часи всюди був морок. Здавалося, що й на небесах і на землі всі ворота співчуття закрилися. Вбивця вбивав і євреї помирали, а зовнішній світ або був співучасником або залишався осторонь. Лише у небагатьох вистачило мужності не залишатися байдужими… Чому їх було так мало? Пам'ятайте: найбільше жертву ранить не жорстокість гнобителя, а безчестя спостерігача... Не дайте, нарешті, забути, що завжди наступає момент вибору... І тому ми повинні знати про цих хороших людей, що допомагали євреям під час Катастрофи. Ми повинні вчитися у них і пам'ятати їх з вдячністю і надією».
Збереження пам'яті про трагедію в Бабиному Яру в часи радянської влади
«Боже ж ти мій, скільки разів мені згадували цей Бабин Яр! І у незліченних партслідчих, з якими звела мене доля, і на бюро райкомів, міськкомів, обкомів. “Розкажіть, що там у вас відбулось у Бабиному яру?!” – А нічого не відбулось. Просто я зробив те, що повинні були зробити ви – райкоми та міськкоми, ЦК у день 25-ліття загибелі ста тисяч, як ви тепер говорите, “радянських громадян”, прийти і сказати те, що замість вас сказав я – буде тут пам‘ятник!»
ВІДТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ЛУКЯНІВСЬКОГО ЄВРЕЙСЬКОГО КЛАДОВИЩА
"Лише той, хто пам'ятає своє минуле, має майбутнє".
Ангела Меркель, Федеральний канцлер Німеччини.
Культура народу – це надбання поколінь, що не може існувати без досвіду минулого. Вона базується на колективному досвіді народу, людства, його знаннях, уміннях, традиціях. Людині властиво зберігати в пам'яті минуле і передавати наступним поколінням. Тут відбувається глибокий і безпосередній духовний контакт людини з історією.
І кров приливає до шкіри,
І кучері мої вилися ...
Я теж була, перехожий!
Перехожий, зупинись! Марина Цвітаєва
Посольством Федеративної Республіки Німеччини в Україні (за дорученням Міністерства закордонних справ ФРН) спільно з Інститутом ім. Гете (Німеччина), в термін з 27 листопада по 03 грудня була організована інформаційна поїздка в Німеччину з метою ознайомлення з практикою культури пам’яті та створення меморіальних музеїв/музейно-освітніх комплексів у ФРН за програмою «Культура збереження і вшанування пам'яті в Німеччині». Основна ціль, яка переслідувалася при здійсненні поїздки – це «Презентація культури пам’яті для суб’єктів прийняття рішень в контексті української концепції щодо меморіалу "Бабин Яр"».
«У ті часи всюди був морок.
Здавалося, що й на небесах і
на землі всі ворота співчуття
закрилися. Вбивця вбивав і єв-
реї помирали, а зовнішній світ
або був співучасником або за-
лишався осторонь. Лише у не-
багатьох вистачило мужності
не залишатися байдужими. Ці
небагато чоловіки і жінки були
уразливими, наляканими, без-
порадними - що відрізняло їх
від своїх співгромадян? Чому
їх було так мало? Пам’ятайте:
найбільше жертву ранить не
жорстоке гнобителя, а безче-
стя спостерігача ... Не дайте,
нарешті, забути, що завжди на-
ступає момент вибору... І тому
ми повинні знати про цих хоро-
ших людей, що допомагали єв-
реям під час Катастрофи. Ми
повинні вчитися у них і пам’я-
тати їх з вдячністю і надією».
Елі Візель,
лауреат Нобелівської премії
«Наші блаженної пам’яті мудреці встановили довічне правило: “Не засуджуй ближнього, доки сам не побував у його “становищі” (Авот 2:4). Але навіть ми, хто був у цьому “становищі” коли виникає потреба зрозуміти і винести вирок, починаємо спотикатися. Як могло трапитися, що мільйони людей вмирали, що їх знищували у найнеймовірніший і найжорстокіший спосіб, а світ уперто мовчав?».
«Боже ж ти мій, скільки разів мені згадували цей Бабин Яр! І у незліченних партслідчих, з якими звела мене доля, і на бюро райкомів, міськкомів, обкомів. “Розкажіть, що там у вас відбулось у Бабиному яру?!” – А нічого не відбулось. Просто я зробив те, що повинні були зробити ви – райкоми та міськкоми, ЦК у день 25-ліття загибелі ста тисяч, як ви тепер говорите, “радянських громадян”, прийти і сказати те, що замість вас сказав я – буде тут пам‘ятник!»
