Ігнорування страшних уроків історії – недалекоглядно та небезпечно
До 1944 року слова "геноцид" не існувало. Це спеціальний термін, що позначає злочинні дії, що здійснюються стосовно будь-якої групи людей з метою її знищення.
1944 року польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін (1900-1959) дав визначення нацистській політиці систематичного знищення європейських євреїв. Він запропонував термін "геноцид", поєднавши грецьке слово genos, що означає "рід, плем'я", з латинським caedo – "вбиваю". Пропонуючи цей термін, Лемкін мав на увазі "координований план різних дій, спрямованих на знищення життєво важливих засад існування національних груп та самих цих груп як таких". Через рік Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі (Німеччина) звинуватив нацистських лідерів у "злочинах проти людяності". Слово "геноцид" було включено до обвинувального акту, але як описовий, а не правовий термін.
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий,
і трамбували їх у тім яру, кати…
топтали їх тіла… Ридали хмари: «доки?»…
Схиляли злякані голівоньки цвіти…
Володимир Сосюра
Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години, пацієнтів психіатричної лікарні та інших.
Трагічною подією в історії Бабиного Яру стали масові акції по знищенню єврейського населення міста Києва 29-30 вересня 1941 р. Із середини жовтня 1941 р. до кінця вересня 1943 р. Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів, які проводились окупаційною владою.
28 вересня 1941 р. на вулицях міста з’явилось повідомлення, надруковане трьома мовами, відповідно до якого «Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратись в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовища)…».
Маршрут, яким вели людей на розстріл, описаний багатьма свідками і є загальновідомим: він пролягав безпосередньо до Бабиного Яру трасами сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької, які під час окупації називалися Дорогожицькою і Лагерною.
Багато років у Бабиному Яру не було жодного пам'ятного знака, який би нагадував про події 1941 – 1943 років.
Протягом перших років по війні історію вбивств у Бабиному Яру, як і Голокост, вилучали з усіх сфер радянської дійсності. Приміром, навіть видання книжок на ці теми було ускладненим. Йдеться про збірник «Чорна книга», який підготували в 1944- 1946 рр. Ілля Еренбург та Василь Гроссман. Варто додати, що над збірником спогадів і документів працювали не лише Еренбург і Гроссман, а й безліч інших письменників та діячів як єврейського, так і неєврейського походження: В. Лідін, М. Алігер, В. Іванов, Р. Фраєрман та інші.1
Він мав складатися зі свідчень та матеріалів про вбивства єврейського населення під час окупації, які упорядники зібрали протягом самої війни та одразу після її закінчення. Найцікавішим є те, що збірник був надрукований, але у 1948 р. наклад було знищено
«Наші блаженної пам’яті мудреці встановили довічне правило: “Не засуджуй ближнього, доки сам не побував у його “становищі” (Авот 2:4). Але навіть ми, хто був у цьому “становищі” коли виникає потреба зрозуміти і винести вирок, починаємо спотикатися. Як могло трапитися, що мільйони людей вмирали, що їх знищували у найнеймовірніший і найжорстокіший спосіб, а світ уперто мовчав?».
Давид Кахане
Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години, пацієнтів психіатричної лікарні та інших.
За Бабин Яр прийшла година суду!
За нашу кров, за тьми свавільний гніт,
Це зла потвор, і безуму, і бруду
Рука відплати витягла на світ.
Судіть же їх, судіть в ім’я народу…
Володимир Сосюра
Повернення радянської влади для частини киян поставило питання про еміграцію й змусило їх евакуюватися разом з німцями. Не завжди ці люди були співучасниками злочинів нацистів, для когось це був шанс виїхати з СРСР (наприклад, родина Емми Андієвської, Докії Гуменної чи Василя Кричевського). Для інших жителів міста прихід Червоної армії означав порятунок від нацистського терору, але одночасно поставив перед ними питання відповідальності за життя поза контролем більшовиків.
Сюди водили їх і ставили підряд,
і чужоземна гавкала команда…
Розстрілювали їх «во славу фатерлянда»,
і падали вони, сестра і друг, і брат,
і падали вони: коханий і дружина,
і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний,
без крику, мовчки всі… Свята їх смерть невинна,
як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий…
Володимир Сосюра
Осмислення трагедії Бабиного Яру, документування та висловлювання її мистецькими засобами почалося ще під час війни і особливо у перші повоєнні роки. Авторами цих творів були не лише євреї, а й російські та українські митці. Характерно, що у віршах, ескізах, малюнках, музичних творах – Бабин Яр асоціювався виключно як трагедія євреїв.
У середині 1970-х років влада в Україні мусила повернутися до питання про спорудження монумента в Бабиному Яру. У листі в ЦК КПУ 18 вересня 1974 року перший секретар Київського міського комітету партії Олександр Ботвін пояснював актуалізацію цього питання так: «У зв’язку з тим, що зараз особи єврейської національності, так звані відказники, виношують ідею створити громадський комітет зі збору коштів на спорудження пам’ятника в Бабиному Яру, в газеті «Вечірній Київ» напередодні 29 вересня буде опубліковано матеріал про проект пам’ятника та його будівництво».
«Боже ж ти мій, скільки разів мені згадували цей Бабин Яр! І у незліченних партслідчих, з якими звела мене доля, і на бюро райкомів, міськкомів, обкомів. “Розкажіть, що там у вас відбулось у Бабиному яру?!” – А нічого не відбулось. Просто я зробив те, що повинні були зробити ви – райкоми та міськкоми, ЦК у день 25-ліття загибелі ста тисяч, як ви тепер говорите, “радянських громадян”, прийти і сказати те, що замість вас сказав я – буде тут пам‘ятник!»
Українські Праведники: історії тих хто рятував і тих хто вижив
«У ті часи всюди був морок. Здавалося, що й на небесах і на землі всі ворота співчуття закрилися. Вбивця вбивав і євреї помирали, а зовнішній світ або був співучасником або залишався осторонь. Лише у небагатьох вистачило мужності не залишатися байдужими… Чому їх було так мало? Пам'ятайте: найбільше жертву ранить не жорстокість гнобителя, а безчестя спостерігача... Не дайте, нарешті, забути, що завжди наступає момент вибору... І тому ми повинні знати про цих хороших людей, що допомагали євреям під час Катастрофи. Ми повинні вчитися у них і пам'ятати їх з вдячністю і надією».
Збереження пам'яті про трагедію в Бабиному Яру в часи радянської влади
«Боже ж ти мій, скільки разів мені згадували цей Бабин Яр! І у незліченних партслідчих, з якими звела мене доля, і на бюро райкомів, міськкомів, обкомів. “Розкажіть, що там у вас відбулось у Бабиному яру?!” – А нічого не відбулось. Просто я зробив те, що повинні були зробити ви – райкоми та міськкоми, ЦК у день 25-ліття загибелі ста тисяч, як ви тепер говорите, “радянських громадян”, прийти і сказати те, що замість вас сказав я – буде тут пам‘ятник!»
