— Пане Михайле, чи не ризикують християнські демократи, зробивши наріжним каменем своєї виборчої платформи такі поняття як християнство, духовність, церква? Сьогодні, у час економічної кризи, , для народу, мабуть, актуальніші - економіка, добробут, заможність. — Людина — це в першу чергу духовний суб'єкт, а не якийсь технічний елемент чи прилад. Підвалини людського буття — це передусім духовні якості. Погляньмо на Японію. Це одна з найрозвинутіших країн світу. Загальновідомо, що секрет її заможності будується на феномені японської духовності. Там зуміли інтегрувати світогляд самурайської імперії в сьогодення, тобто духовність передусім. А повоєнна Німеччина? Основоположними с там були християнські цінності. Результат — не теоретичний, а , практичний: Німеччина в сімці найрозвинутіших країн світу. Отож стосунки між людьми повинні будуватися не на прагматизмі, як це заявляє дехто із сьогоднішніх кандидатів в народні депутати України, а і передусім на взаємоповазі й любові. Економічний та соціальний прогрес неможливі без прогресу духовного. Скажімо, якщо прем'єр-міністр злодій, що не відповідає одній із заповідей Господніх «Не кради», то в державі виникатимуть суто економічні проблеми. Дехто намагається стверджувати, що українські проблеми зумовлені браком відповідних кадрів. Та на сьогодні в Україні вистачає фахівців різних галузей. За освітнім рівнем Україна входить в п'ятірку найосвіченіших країн Європи. Звідки ж проблеми з економікою? Річ у тім, що люди на керівних посадах часто деградовані морально. Тільки через духовність можна прийти до розвинутої економіки.
Одні вибори позаду, інші — попереду. Можливо, нові вибори, особливо до місцевих органи; влади, будуть навіть напруженіші від попередніх. Однак і ті. що вже відбулися, не забуваються, бо стали великою школою політичної боротьби і водночас повчальним уроком для наших молодих партій. Глибокий аналіз того, що сталося, разом з висновками для себе робить у ці дні крайова організація Християнсько-демократичної партії України. З її лідером паном Михайлом ГУТОРОМ розмовляє кореспондент «Тернополя вечірнього» Ярослав ГУЛЬКО.
Останнім часом на сторінках преси певної спрямованості з'явилося безліч публікацій на тему всіляких благ, які нібито обіцяє Україні підписання "еко¬номічного" союзу. Автори цих публікацій, розраховуючи на давню схильність пе¬ресічного громадянина України до миру, злагоди і співпраці, тим більше, що в свідомості людей слово "союз" завжди мало позитивне забарвлення. Бо ж на рівні буденного сприйняття "союз" тлу-мачуть як щось цілком добровільне, взаємовигідне, рівноправне, а як він цього не передбачає, то це вже треба називати не "союзом", а якось по-іншому. А якщо взяти до уваги ще й те, що переважна більшість наших співгромадян умов цього "союзу" і в вічі не бачили, не кажучи вже про аналіз і дослідження, то в деяких верствах, т.зв. "широких мас", він проходив на "ура". Тут хотілося б тільки зазначити, що неуважне ставлення до договорів, та до того, що за ними криється — то наша історична хвороба, починаючи з Пере¬яслава. Тому, в таких питаннях замість гасла "Давай-давай!" краще схилитися до заклику: "Давай поміркуємо!", маючи також на увазі, що в подібних докумен¬тах крім загальних положень є і такі собі конкретні дещиці, що можуть зве¬сти чудові загальники нанівець.
("За віру і волю”- газета Тернопільської крайової організації ХДПУ, серпень 1993р.) "Справді багатий лише той, хто здатний з іншими поділитися своїм багатством” — ці та подібні до них висловлювання, що дуже близькі до принципів християнської моралі, часто звучали під час, можливо, унікальної для нашого міста наради, яку організувала головна рада Тернопільської крайової організації Християнсько-демократичної партії України, запросивши на неї представників державних виробничих підприємств і приватного бізнесу міста. Учасники наради розглянули одне питання: проведення широкої акції благодійництва та милосердя. У жвавій дискусії на цю тему, крім членів головної ради ХДПУ, взяли активну участь пані Євгенія Курило — заступник начальника відділу соціального захисту міської адміністрації, п. Богдан Чорній — головний інженер пивзаводу № 1, п. Олександр Котик — директор товариства "Мрія", голова секретаріату обласної організації КУНу п. Оксентій Каменюк та інші.
Зараз багато розмов про без’ядерний статус України. Свою позицію щодо цього чітко визначила Християнсько - демократична партія України. З політичних партій тільки вона на сьогодні має однозначну концепцію з питань ядерного роззброєння. Про цю концепцію йшлося на прес - конференціях у Києві і Тернополі. В ці дні у Тернопільській крайовій організації ХДПУ жваво обговорюють цю проблему, матеріали з викладом концепції поширюють серед жителів області. Про ядерне роззброєння і ставлення до нього ХДПУ йшлося на засіданні Політичної координаційної ради, до якої входять всі громадські і політичні організації області. Прес - конференцію у Тернополі проводили: голова Тернопільської крайової організації ХДПУ п. Михайло Гутор, співробітник Фонду Ганса Зайделя, член Головної Ради ХДПУ п. Володимир Олійник, директор Фонду Ганса Зайделя в Україні п. Берн-гард Гуттер, голова ХДПУ п. Віталій Журавський.
До червня 1996 року Християнсько-демократична партія України справедливо вважалась однією із найстабільніших в Україні партій, яка не потерпала від внутрішніх чвар. Попри всі зовнішні впливи, вона чітко окреслила своє політичне обличчя, цілеспрямовано, крок за кроком завойовувала повагу суспільства. 16-17 листопада 1996 року відбувся ІІІ з’їзд Християнсько-демократичної партії України – майже після піврічного протистояння між внутрішньою опозицією в ХДПУ, до якої входили В.Стретович, В.Шишкін, В.Костицький, та головою ХДПУ В.Журавським. З’їзд підтвердив рішення Головної ради про виключення з партії В. Стретовича, В. Шишкіна і В. Костицького. Згодом Володимир Стретович утворив партію "Християнсько-народний союз”, установчий з’їзд якої відбувся 8 лютого 1997 року.
Початок 90-х років. Нестримний злет духовного і національного від¬родження. Нескінченні політичні акції, мітинги, страйки, людський «живий» ланцюг Злуки, що поєднав Західну Україну і Східну. Практично кожен українець у той час жив вірою і на-дією, що у скорому часі українська незалежна держава, про яку так дов¬го мріяли і за яку було покладено на вівтар жертовності мільйони патріотів, стане для нас рідною матір'ю. Чому ми цього не відчуваємо на одинадця¬тому році незалежності України?
Відсвяткували ми 10 років не¬залежності України. Від¬гриміли салюти на Хрещатику. Відбили крок могутні ряди Укра¬їнського війська. Народ у свято перехилив келихи. Будьмо!.. І так легко стало на душі. Відголоски столичного святку¬вання пролетіли і Тернопіллям. "Слава Україні!" - вигукнули ге¬рої. "Слава нам" - подумав батько-мер та його почет, стоя¬чи на східцях драматичного теат¬ру імені Т Г Шевченка. Все було, як у добрі радянські часи . По¬чет, приймаючи парад, підбивав підсумки свого правління: військо служить нам, міліція слухає нас, народ нічого не розуміє, дружні партії голосують за нас, прива¬тизація - під надійним контро¬лем, нафта ллється рікою. До наступних виборів усе готово
Сім сторіч українці стриміли до державності і незалежності. У зма¬ганнях за волю мільйони людей віддали своє життя. А сподіваної свободи усе не було. «Скільки ж тої крові потрібно ще пролити, скільки мільйонів мусить іще заги¬нути, аби Вкраїна стала вільною?» — сушив собі мізки не один про¬відник української нації. Та історія розпорядилася інакше. Сучасне покоління стало свідком нечуваного дива — без жодної краплі крові, без жодного пострілу наша країна здобула незалежність.
